| Головна » Статті » Види риб |
Esox lucius Звичайна щука (Esox lucius) — вид м'ясоїдних
риб роду щук (Esox). Ці риби — типові мешканці солонуватих та
прісноводних водоймищ північної півкулі (тобто мають голоарктичне
розповсюдження). Біноміальна назва виду буквально означає латиною
«водяний вовк». Розповсюдження. Звичайна щука розпосюджена циркумполярно, в північних водах Європи, Азії та Північної Америки. Її ареал — один з найбільших ареалів серед прісноводних риб. На території України звичайна щука зустрічається всюди, окрім водойм Кримського півострова (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматізації — зокрема, в Чорноріченському водосховищі поблизу Севастополя). Найбільш комфортні місця помешкання для щуки — річки з уповільненою течією, озера, водосховища. Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах морів — наприклад в Фінській, Ризькій та Куршській затоках Балтійського моря, в Таганрозькій затоці Азовського моря. Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити в водоймах з рН 4.75. При зниженні вмісту кисню до 3.0-2.0 мг/літр наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине.  Будова.Звичайна щука може досягати в довжину більш ніж 1.5 метра, ваги — 35 кг (за деякими свідченнями навіть більше), самиці завжди більші за самців.Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими крапинами; в деяких озерах зустрічаються сріблясті щуки. Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні — жовтувато-червоні. Самців та самок ззовні можна відрізнити за формою статево-сечового отвору, котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір черева, а у самок — овального поглиблення, облямованого валиком рожевого кольору. Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву. Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі: внутрішня поверхня щелепи вкрита м'якою тканиною, під нею розташовані навкісні ряди з 2-4 заміщуючих зубів, які примикають ззаду до кожного діючого і утворюють з ним єдину групу (зубну сім'ю). Коли робочий зуб виходить із вжитку, на його місце стає своєю основою сусідній заміщуючий зуб тієї ж сім'ї. Спочатку він хитається, але потім щільно приростає основою до кістки щелепи і укріплюється. Зуби у щуки змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші — міцним робочим, треті — ще рухливим молодим. В деяких водоймах у щук зміна зубів посилюється протягом певних сезонів, і тоді щука в цих водоймах перестає брати крупну здобич.  Спосіб життя. Щука - риба типова, затяжних міграцій не робить, а велика щука взагалі часто веде осілий спосіб життя, по декілька років тримаються на обраному місці річки або озера. Це - одна з найпоширеніших, звичайних і добре всім відомих риб. Її можна зустріти практично в будь-якій річці або майже в кожному озері, лише в невеликих, ізольованих озерцях, багатих окунем або карасем, щуки немає. Зростає щука швидко і вже на четвертому році життя може досягати майже півметрової довжини. Не рідко щуки заковтують дуже велику здобич: максимальна величина жертви сягає трьох чвертей довжини хижака. Там, де щуки багато, часто трапляється різна риба зі слідами її зубів на тілі. Їдять щуки і жаб, пуголовків, раків, що линяють, пташенят водоплавних птахів та звіряток, що потрапили у воду. Як більшість великих хижаків, щука не утворює скупчень і живе поодинці або невеликими групами з однорозмірними особинами, бо менших своїх побратимів більший риби просто з'їдають. Це особливо властиво щуці там, де риб мало, а самої хижачки багато; існують озера, де живуть практично одні щуки. При нападі щука орієнтується за допомогою зору та бокової лінії, органи якої розвинуті не тільки на середній лінії тіла, а й на голові (переважно на передній частині нижньої щелепи). Об'єкти харчування дорослих щук досить різноманітні. Звичайно вона поїдає більш численну риб: в озерах та водосховищах України це плотва, окунь, йорж, лящ, густера; в річках в харчуванні щуки зростає частка типово річкових риб — таких як піскар, голець, гол'ян, бичок підкамінник і т. ін. Навесні щука з охотою поїдає жаб. Відомі випадки, коли великі щуки хапали та затягували під воду мишей, пацюків, куликів і навіть білок, що перепливали річки. Найбільші щуки можуть напасти навіть на качку, особливо в період линьки, коли ці птахи не підіймаються з води у повітря. Загалом, щуки здатні нападати і вбивати доволі крупних риб, довжина та вага яких досягає 50%, а подеколи і 65% від довжини та ваги хижака. В харчуванні щук середнього розміру, біля півметру, переважають численні та малоцінні, або смітні´ риби, тому щука є необхідною складовою раціонального рибного господарства на озерах; за її відсутності в озерах різко зростає чисельність дрібного йоржа та окунів.Однак і у щуки є вороги. Дуже часто вона стає здобиччю видри, а дрібні щупаки - іншого водяного звіра - норки. Щука - часта здобич великих рибоїдних птахів - скопи та орлана-білохвоста. Найпоширеніший аматорський вилов щуки - на блешню спінінгом або доріжкою, різними вудками, жерлицями та гуртками. Ловля жерлицями та гуртками - нецікава й неспортивна.В водоймі щука тримається в заростях водяної рослиності. Зазвичай вона там стоїть нерухомо і затаївшись, раптово кидаючись на здобич. Впіймана здобич проковтується тільки в напрямку з голови — якщо щука вхопила її поперек тіла, то, перед тим як проковтнути, вона швидко розвертає здобич головою в глотку.
 Розмноження. Нерестяться щуки ранньою весною, а часто навіть під час розпаду криги - в кінці квітня-початку травня. Нерест відбувається на весняних розливах, на самих дрібних місцях, іноді навіть спина щуки показується з води. Нерест у щуки гніздовий, одну самку-ікрянку супроводжують декілька менших за розміром самців-молочників. Ікра відкладається вдень, коли весняна вода трохи прогріється, і температура її досягне 3-6 ° С. Ікра у щуки досить велика, близько 3 мм діаметром, світло-жовта і ледь клейка, прикріплюється до торішньої підводної рослинності або залитої паводком трави у луці, де зазвичай і відбувається нерест. Через деякий час клейкість у ікри пропадає і вона падає на дно, де її розвиток триває. Вилуплені личинки разом зі спадаючою весняною водою потрапляють в русло річки або звичайні межі озера. Якщо вода спадає дуже швидко, частина молоді не встигає піти у батьківську водойму і гине. Іноді можна знайти безліч щурят в затоплених від розливу ставках і калюжах, тут їм загрожує неминуча загибель, якщо людина не перенесе їх у найближче озеро чи річку. Коли весняні води спадають повільно, щурята встигають підрости й покинути небезпечне для них мілководдя. У такі «урожайні» роки щупаків буває дуже багато і вони починають активно розселятися по водоймі. Якщо це річка, то вони зазвичай спливають за течією вниз. У окремі роки на річках можна спостерігати нескінченну низку маленьких (в 10-12 см) щупаків, що пливуть уздовж, самого берега. Виробники після нересту, повертаються з мілких місць в глибини. Як відомо, в продовж нересту і ще деякий час щука не харчується. Але через один-два тижні вони вже активно полюють на будь-яку рибу відповідного розміру. Починається так званий весняний жор щуки. | |
| Переглядів: 5989 | Коментарі: 8 | Теги: | Рейтинг: 4.0/3 |
| Всього коментарів: 0 | |
