Perca fluviatilis (Linnaeus, 1758)

Окунь звичайний (лат. Perca fluviatilis) зустрічається в Європі (окрім Іспанії, Португалії та північної Скандинавії), в північній Азії до басейну Колими включно, але його немає в озерах Балхаш, Іссик-Куль та басейні Амуру за виключенням озера Кеноно поблизу Чити, куди він був заселений на початку ХІХ сторіччя.

Будова. Забарвлення окуня звичайно досить яскраве: темно-зелена спина, зеленувато-жовті боки з 5-9 темними вертикальними смугами (в деяких популяціях замість смуг на боках у риб плями неправильної форми); хвостовий, анальний та черевні плавці яскраво-червоні, грудні плавці жовті. Перший спинний плавець сірий з великою чорною плямою в задній частині, другий – зеленувато-жовтий; очі оранжеві. Втім, залежно від водойми (мають значення ступінь прозорості води, колір ґрунту, переважаюча рослинність) забарвлення окуня може змінюватись. Так, в лісових торфяних озерах зустрічаються цілком темні популяції.

Спосіб життя. У великих озерах та водосховищах окунь утворює дві екологічні форми, що притаманні різним частинам водойми: дрібний прибережний "трав’яний" та крупний глибинний. Трав’яний окунь росте повільно, і його харчуванні велике значення має зоопланктон, личинки комах та водні безхребетні. Глибинний окунь – хижак, росте швидко. Найкрупніші особини досягають довжини 40см та ваги більш ніж 2кг (задокументовано вилов окуня довжиною 55см та вагою 3кг). Великі окуні виглядають горбатими, так як більше ростуть у висоту та товщину, аніж в довжину.

Розмноження. Статевої зрілості окунь досягає рано: самиці – в 1-2 роки, самиці – в 3-4. Залежно від розміру самиці відкладають від 12 до 300 і навіть 900 тисяч ікринок. Нерест відбувається при температурі води від 1 до 15°С. Ікру відкладають на тогорічну рослинність, карчі, корені, гілки верб, а подекуди навіть на ґрунт. Кладка являє собою пустотілу сітчасту трубку з студенистої речовини, стінки якої мають ячеїсту будову. Ікринки розташовані по 2-3 штуки на кожному боці ячейки. Диаметр ікринки складає близько 3.5мм, жовток містить велику жирову краплю. Студениста речовина, в яку занурені ікринки, захищає їх від сапролегнії (паразитичний плесеневий грибок) та невеликих безхребетних.

На першому році життя маленькі окуні в річках тримаються в прибережних заростях, в озерах та водосховищах виявляють широку екологічну пластичність по відношенню до вибору об’єктів харчування та місць помешкання. Одні ведуть себе як істині планктонофаги, відгодовуючись на пелагіалі, інші притримуються прибережних заростей, харчуючись там безхребетними або виступаючи в ролі хижаків. Окунь може переходити на хиже харчування при довжині 2-4 см, але звичайно стає хижаком, досягши довжини 10см або більше. Харчується дрібною рибою, молоддю великих риб, а також власною. На приріст 1кг маси окуня витрачається 5.5кг іншої риби в живій вазі.

Значення. Окунь здійснює невеликі міграції до місць нересту та відгодівлі. З великих озер та річок нерідко підіймається в притоки і при повені відкладає там ікру. Після нересту здійснює нагульні міграції в заплавні озера.

Широке розповсюдження та відносно велика чисельність зробили окуня доступною здобиччю для багатьох хижих видів риб (сом, щука, судак, минь), а також навколоводних птахів (чайок та крачок). В значній кількості окунь виловлюється риболовами-аматорами, подекуди складаючи до половини загального вилову. Для аматорського лову окунь доступний протягом всього року та з використанням практично будь-яких снастей.

У водоймах, багатих на цінні промислові види риб (форель, лящ, сазан, сиг, судак) окунь є сорною рибою: харчується тим самим кормом, що і промислові риби, а також поїдає відкладену ними ікру. В таких водоймах звичайно посилюють вилов окуня та намагаються обмежити його розмноження: виставляють під час нересту окуня під воду штучні нерестилища (пучки ялинових гілок), котрі потім видаляють з відкладеною на них ікрою.